Жінки у драмі кохання Тараса Шевченка

 

 

 

 

Жінки у драмі кохання

 Тараса Шевченка

 

 

 

 

                                   Підготувала Сомова У.І.

Мета. Ознайомити з маловідомими сторінками життя Тараса Григоровича Шевченка; на прикладах поетичних шедеврів інтимної лірики Шевченка розглянути красу і складність людських почуттів; викликати в учнів бажання якомога більше дізнатися про Кобзаря; знайти ще один з ключів до розкриття творчості Шевченка, її тематики, розгадки соціальних і життєвих ідеалів поета.

Оформлення: Портрет Тараса Шевченка. Фотовиставка про життя і творчість Кобзаря. Виставка його творів, ілюстрації; репродукції портретів В.Рєпніної,  Г.Закревської, А.Ускової, К.Піунової, М.Максимович, Л.Полусмакової, роботи Т.Шевченка; стіл, накритий скатертиною, на ньому ваза з квітами, люстерко, намисто, свічка, чорнильниця, перо, папір та конверт для листа, томик Шевченка.

Дійові особи:

• Ведучі
• Читці
• Тарас Шевченко
• Оксана Коваленко
• Ганна Закревська
• Варвара Репніна
• Агата Ускова
• Катерина Піунова
• Марія Максимович
• Ликера Полусмакова

На сцені стіл. На ньому ваза з квітами, кілька томиків Шевченка, люстерко, недбало розкидані жіночі прикраси, папір, перо, підсвічник.

Слайд 1

Ведучий. Тисячі сторінок написано, сотні архівів вивчено, щоб відтворити образи тих, кого кохав Пушкін… На «любовному небосхилі» Гете не залишилося жодного нерозкритого сузір’я – всі знайдено, названо, видрукувано. Чим зумовлений цей вражаючий постійний інтерес до інтимного життя видатних людей? Хіба кохання не випадковість? І хіба не мають рації люди, які кажуть: «Яке кому діло до мого кохання»?

Ведучий. Ні, ці люди не мають рації. У тому, кого і як кохає велика людина, та й звичайна теж, розкривається історія цілого покоління, атмосфера часу. Окрім того, у митців це один з ключів до розкриття таємниці їхньої творчості, її тематики, головних сюжетів, до розгадки соціальних, політичних і життєвих ідеалів.

Ведучий. Ці міркування особливо правомірні стосовно Тараса Шевченка, який кохав палко і не задля натхнення а шукаючи в коханні жіночий ідеал, суголосний з народним ідеалом жінки, коханої, дружини, прагнучи виходу із самотності, особистої і суспільної. Кохання Шевченка і його любовна лірика допоможе глибше розкрити нам сутність Поета.

Ведучий. Першим сильним почуттям Тараса було його дитяче кохання до сусідської дівчинки Оксани Коваленко. Юна Беатріче його поезії була занапащена москалями і стала покриткою.

Слайд 2

Оксана Коваленко. Ми вкупочці колись росли,

Маленькими собі любились,

А матері на нас дивились

Та говорили, що колись

Одружимо їх. Не вгадали.

Старі зарані повмирали.

А ми малими розійшлись

Та вже й не сходились, ніколи.

Тарас Шевченко. Сидить під тином, мов зозуля,

Та кукує, або кричить,

Або тихесенько співає

Та ніби коси розплітає.

А потім знов кудись пішла

Ніхто не знає, де поділась,

Занапастилась, одуріла.

А що за дівчина була.

Так, так що краля! І не вбога,

Та талану Господь не дав…»

 Оксана Коваленко. А може, й дав,

Та хтось украв,

І одурив святого Бога.

Ведучий. Історія знеславлення Оксани, скупі братові слова про поведінку занапащеної дівчини лягли згодом в основу «Капітанші», «Наймички», «Слєпой», «Катерини», пройшли через поеми й повісті Шевченка і ми побачимо, як пізніше цей тип фатально буде подобатись Шевченкові в жінках, змушуючи його шукати  в них ту, «справжню» – подругу, дружину, порадницю, якою в дитинстві ввижалася йому Оксана.

Тарас Шевченко. Чи правда, Оксано? Чужа чорнобрива!

І ти не згадаєш того сироту,

Що в сірій свитині, бувало, щасливий,

Як побачить диво – твою красоту.

Кого ти без мови, без слова навчила

Очима, душею, серцем розмовлять.

З ким ти усміхалась, плакала, журилась.

Кому ти любила Петруся співать.

Ведучий. Навчаючись в академії, вже прославленим автором «Кобзаря» і відомим портретистом, їде Шевченко і 1843 році в рідну Україну. І саме в ці роки – 1843-1847 – переживає справжнє своє, єдине велике кохання… До цього він зовсім не думав про шлюб.

Слайд 3

Ганна Закревська. Перед моїм портретом зупиняються і довго стоять люди, навіть ті, які нічого не знають про історію кохання Шевченка, бо мої очі невідступно переслідують їх. На кожному іншому х портретів Шевченка, стилізованих за модою того часу, немає таких очей, нема такого трагічного, душевного життя очей, такого слізно-ніжного, промовистого погляду, як на моєму портреті. Мої очі тільки на перший погляд здаються чорними, але, якщо придивитися, ви побачите, як старанно  Шевченко витримав у них справжній їхній колір, сяючу навколо великих зіниць глибоку синяву, тому що очі мої були синіми. Хоч синіх очей поет майже ніколи й ніде не оспівував, бо улюбленими очима його поем були очі карі.

Звучить вальс.

Ганна Закревська. Ось ми і в Березовій Рудці на поміщицькому балу. Все кружляє, строкате, сяюче в нещирих посмішках, манірних жестах. Сьогодні в них у моді Шевченко. Ось чому з такою цікавістю всі, хто приїхав сюди юрмляться біля нього.

Шевченко і Ганна Закревська повільно танцюють під музику вальсу.

Тарас Шевченко. Але тільки одна особа привертає мою увагу, лиш на «Ганну вродливу» я дивлюсь мов зачарований, а прощаючись відірвав на пам’ять одну з блакитних квіток, якими була прикрашена її сукня, і довго зберігав цю реліквію.

Ганна Закревська. Тепер останнє свічення, найвирішальніше – вірші Шевченка. Він не любив друкувати на віршах посвят жінкам. До заслання це зробив, як виняток, для Оксани Коваленко, та й то залишив крапки в її прізвищі, для Варвари Миколаївни Рєпніної, присвятивши їй «Тризну», і для маленької дівчинки Мар’яни. Лише на засланні Шевченко стає відвертішим у віршах, пише про своє кохання, про те, що «снилось – говорилось…». Вірш «Якби зустрілися ми знову», всупереч звичайній стриманості поета, адресований конкретній особі, схованій під двома літерами – Г.З. Отож, Ганні Закревській, тобто мені.

Тарас Шевченко. 

Якби зустрілися ми знову

Чи ти злякалася б чи ні?

Якеє тихеє ти слово

Тоді б промовила мені?

Ніякого. І не пізнала б.

А може б, потім нагадала,

Сказавши: «Снилося дурній».

А я зрадів би, моє диво!

Моя ти доле чорнобрива!

Якби побачив, нагадав,

Веселеє та молодеє

Колишнє лишенько лихеє.

Слайд 4   

                                        

Ведучий.  В Яготин, в маєток князя Миколи Григоровича Рєпніна-Волконського  привіз молодого Шевченка Капністр. Родина князя складалася зі старої княгині, онуки останнього гетьмана Лівобережної України Кирила Розумовського, сина Василя з дружиною і незаміжньої дочки Варвари.

Ведучий. Варвара Миколаївна, енергійна, худа, тоненька, з великими живими  виразними очима жінка на кілька літ старша за Тараса, легко захоплювалася, спалахувала мов порох. Була добра, дотепна, мила і люб’язна. Допомагала бідним і нещасним, роздавала їм що в неї було, і виявляла співчуття до всіх, хто до неї звертався за допомогою і порадою.

Варвара Репніна. Шевченко здався мені простим і невибагливим. Він відразу став у нас своєю людиною… Раз увечері він пропонує прочитати нам свою поему «Слєпая». О, коли б я могла передати вам усе, що я пережила під час цього читання! Моє обличчя було все мокре від сліз і це було щастям… Яка м’яка, чаруюча манера читати! Це була захоплююча музика…

Я розмовляла з ним ще кілька разів і щораз більше виявлявся мій потяг до нього; він відповідав мені деколи теплим почуттям, але пристрасним – ніколи.

Нарешті настав день і час його від’їзду. Я зі сльозами кинулась йому на шию, перехрестила чоло й він вибіг із кімнати. Капніст переконаний, що я кохаю його, й що я втратила голову. Я ж дуже прив’язана до нього й не перечу, що коли б я бачила з його боку кохання, я, може, відповіла б йому пристрастю.

Вернути  ти б час, і я – Варвара,

Сумна, задумана княжна,

Я б утекла з Яготина

Аж за Урал, де, наче хмара,

Пісок підводивсь над тобою,

Де цар кривавою рукою

Вершив безбожнії діла.

Я б у задушливу казарму

Як вірна подруга, прийшла.

Твоєю стала б я сестрою

Листи б от тебе одсилала,

Я б берегла твої пісні…

Щоб чорний вітер Кос-Аралу

Не спопеляв даремно дні.

Читець. У княжім домі панночка бліда

Жар серця нишком в вірші вилива

Листок долоньки свічку затуляє

Про що вона? Чого їй так болить

Далекий хтось, «хто під ружжом гуляє»?

Їй,- панночці б – та суджений панич!

Зітхання соловейка у альтанці.

У княжім домі, в домі Рєпніних,

Невже нікого. Вартого в обранці?!

На що тобі за стіни кам’яні

По вікнах тюрем лячно заглядати?

До Бога правди криком день при дні

За Україну в’ярмлену волати?!

Слайд 5

Ведучий. Взимку 1854-1855років йому знову зблиснуло кохання – і обірвалося. В Новопетрівську фортецю, на зміну колишнього коменданта Маєвського, приїхав новий, Іраклій Усков, з дружиною і дітьми. Перше, що зігріло Шевченкову душу, були діти. Поет щиро полюбив їх. Про його незвичайне вміння спілкуватися з дітьми, палку любов і ніжність до них є десятки зворушливих свідчень. Взагалі характер Шевченка не можна зрозуміти повністю, не знаючи його любові до дітей і старих.

Читець. На Великдень, на соломі

Проти сонця, діти

Грались собі крашанками

Та й стали хвалитись

Обновами. Тому к святам

З лиштвою пошили

Сорочечку. А тій стьожку,

Тій стрічку купили.

Кому шапочку смушеву,

Чобітки шкапові,

Кому свитку. Одна тілько

Сидить без обнови

Сиріточка, рученята

Сховавши в рукава.

– Мені мати куповала.

– Мені батько справив.

– А мені хрещена мати.

Лиштву вишивала.

– А я в попа обідала,

Сирітка сказала.

Читець. І досі сниться: під горою,

Меж вербами та над водою,

Біленька хаточка. Сидить

Неначе й досі сивий дід

Коло хатиночки і бавить

Хорошеє та кучеряве

Своє маленьке внуча.

І досі сниться: вийшла з хати

Веселая, сміючись, мати,

Цілує діда і дитя,

Аж тричі весело цілує

Прийма на руки, і стиха

Промовить нишком: «Де ж те лихо?

Печалі тії, вороги?»

І нищечком старий читає,

Перехрестившись, Отче наш.

Крізь верби сонечко сіяє

І тихо гасне. День погас,

І все почило. Сивий в хату

Й собі пішов опочивати.

Ведучий. Захоплення дітьми перейшло у схиляння перед матір’ю. Агата Ускова довго здавалася йому вищою досконалістю.

Агата Ускова. Обличчя доброзичливе, рухи повільні, голос приємний… Говорив гарно, плавно, особливо добре читав уголос. У товаристві тримався скромно. Карт не любив. Жіночого товариства не шукав.

Кожна команда в казармі мала свій город, де сіяла огірки і редьку. В саду для мене був поставлений літній будиночок, а трохи далі поставили шатро, в якому Шевченко міг працювати, там же була зроблена і землянка, в якій Шевченко ховав свої малюнки.

Шевченко був у нас, як у рідній сім’ї, всі його дуже любили. Надя тоді була ще в пелюшках. Бувало, візьме її на руки, сміється до неї ясною посмішкою. А Наталі біля нього всім серцем. Співала йому. Вона була улюбленицею Шевченка. Він вчив її українських пісень.

Ввечері, поклавши дітей спати, ми з ним виходили в сад… Тарас Григорович любив природу, пісні. А коли він де-небудь чув українські пісні, то плакав.

А як він любив квіти! Прості польові ромашки, маки, дзвіночки…

Ведучий. Але хтось пустив брудну плітку. Хтось комусь щось сказав. Дійшло до комендантші. І комендантша замість прогулянок стала сидіти вдома і невтомно грати з гостями у преферанс. Повітряний замок, побудований поетом, розвалився. Чарівність, що йому примріялась,  незвичайність цієї жінки, щастя від зустрічей з нею – усе відразу зникло. Тверезий розум Тараса Шевченка,на хвилину одурений, побачив Ускову такою, якою вона була насправді, –  звичайна манірна провінційна дама з міщанськими інтересами.

Слайд 6

Ведучий. Звільнення із заслання знову пробуджує в Шевченка прагнення мати сім’ю. Він постарів, хворий, змучений цингою, лисий. Вигляд аж ніяк не парубоцький: кожух, чоботи, сорочка. А проте, застрявши по дорозі до Петербурга в Нижньому Новгороді на п’ять місяців, він закохується в молоденьку актрису Катерину Піунову і освідчується їй, незважаючи на двадцять вісім років різниці між ними.

.Катерина Піунова. Це було в 1857році. В одному із спектаклів, в якому я грала, в антракті наш антрепренер прийшов з  якимось незнайомим. Цей незнайомець був великим українським поетом Тарасом Григоровичем Шевченком. Я, як і інші актори, була представлена йому. Він усміхнувся і сказав: «А вами я завжди милуюсь, коли бачу вас на сцені». Під гримом я почервоніла до вух. Ми всі знали, що Тарас Григорович живе  в Новгороді, знали про його повернення із заслання, але познайомитись і поговорити з ним ніхто з нас і не мріяв. Прийшовши додому, я довго думала про нього.

Тарас Григорович познайомився з моїми батьками, почав приходити до нас.

Незабаром до Нижнього Новгорода приїхав знаменитий актор Михайло Семенович Щепкін. Тарас Григорович і Михайло Семенович вчили мене українській мові. А скільки страху я натерпілась, коли Щепкін призначив мені роль Тетяни у п’єсі «Москаль-чарівник». Спектакль пройшов успішно. Я була щаслива, я відчувала, як у глибокій великій натурі Шевченка зароджується щось таке, що примушувало мене з кожною наступною зустріччю не вважати його чужим.

Одного разу Тарас Григорович заявив, що йому потрібно сказати щось важливе. Він попросив покликати моїх батьків, і коли всі зібрались, сказав: «Слухайте, батьку і матко. І ти Катрусю, слухай, Ви давно мене знаєте, бачите ось я який є – такий і буду. У вас є товар, а я купець – віддайте за мене Катрусю».

Я вся горіла, думки мої плутались. Як впіймане звірятко, я дивилась то на Тараса Григоровича, то на своїх батьків і не знала, що мені робити. Мені хотілося кинутись до нього, обняти його дорогу, геніальну голову, але… грізні очі моєї матері показували мені на двері, і я кинулася з кімнати.

Ведучий. Шевченку не відмовили прямо. Але його більше не запрошували в дім, і сама дівчина уникала його. Поведінка Піунової та її батьків така нетактовна, що навіть довірливий і закоханий Шевченко починає прозрівати. «Случайно встретил  я Пиунову: у меня не хватило духу  поклониться ей, – записує він у «Щоденнику». – А давно ли я видел в ней будущую жену свою, ангела-хранителя свого за котрого готов был положить душу свою?». Шевченко виїжджає до Петербурга. Наступної весни йому приходить відмова.

Слайд 7

Ведучий. 18 березня 1858 року в Москві Шевченко познайомився з Марією Василівною Максимович.

Марія Максимович. Як гарно ми співали з Тарасом Григоровичем. А його листи…

Марія Максимович. Під час останньої подорожі в Україну, коли гостював у нас, малює мій портрет, я як могла так зігрівала серце поета теплотою і увагою. Він писав мені, щоб знайшла йому підходящу пару і одружила його :»Оженіть, будь ласка, а то як ви не ожените, то й сам Бог не оженить. Так пропаду бурлакою на чужині… Зробіть же так, моє серце єдинеє…»

Ведучий. Доля ніби знущалася над поетом, адже на момент знайомства з Шевченком Марія Максимович була вже заміжня. Тому їхні  почуття були приречені.

Тарас Шевченко. Якби з ким сісти хліба з’їсти,

Промовить слово, то воно б,

Хоч і як-небудь на сім світі,

А все б таки якось жилось.

Та ба! Нема з ким. Світ широкий,

Людей чим на землі

А доведеться одиноким

В холодній хаті кривобокій

Або під тином простягтись.

…Ні. Треба одружитись,

Хоча б на чортовій сестрі!

Бо доведеться одуріть

В самотині. Пшениця, жито

На добрім сіялись лану,

А люде так собі пожнуть

І скажуть: «Десь його убито,

Сердешного, на чужині…»

О горе, горенько мені!

Слайд 8

Ведучий. Сум і відчай минають, з’являється нова надія одружитися зі своєю, з кріпачкою. Він зустрічає в домі поміщиць Карташевських дівчину-кріпачку Ликеру Полусмакову – і знову довірливо закохується.

Тарас Шевченко.

Моя ти любо! Мій ти друже!

Не ймуть нам віри без хреста,

Не ймуть нам віри без попа,

Раби, невольники, недужі!

Заснули, мов свиня в калюжі,

Моя ти любо! Не хрестись

І не кленись, і не молись

Нікому в світі! Збрешуть люде,

І візантійський Саваоф

Одурить! Не одурить Бог,

Карать і миловать не буде:

Ми не раби його – ми люде!

Моя ти любо! Усміхнись,

І вольную святую душу,

І руку вольную, мій друже,

Подай мені. То перейти

І він поможе нам калюжу,

Поможе й лихо донести,

І поховать лихе дебеле

В хатині тихій і веселій.

Ликера Полусмакова. Я, було, приходжу до Шевченка в Академію на Васильовський остров, а він малює. Що він малює – глянути боюся. Посадить мене напроти. Я дивлюся.

Очі мав сиві, а вуса чорні, ніс тупий був, широкий. Тарас був добрий до мене. Коли приходила до нього казав: «Моя молода прийшла». Він прислав був вже усе підвінечне і 500 рублів. Не судилось. Я йому все повернула…

Мої ледарство, неохайність, корисливість Тарас Григорович приймає спочатку за селянську простоту, життєву мудрість і кмітливість. Починається останній самообман у житті Шевченка.

Це про мене писав: «Істота молода, свіжа, трохи груба, не дуже красива, з чудовим білявим волоссям і тією чи то гордовитою, чи то спокійною поставою…». Ця постава і обдурила поета. Насправді ж я була ласа до парубків, побоювалася вийти заміж за «старого і лисого», хотіла переконатися, чи багатий він, скільки заробляє. І «досадити панночкам Карташевським».

Тарас Шевченко. Не журюся, а не спиться

Часом до півночі,

Усе світять ті блискучі

Твої чорні очі.

Мов говорять тихесенько:

«Хоч, небоже, раю?

Він у мене тут – у серці»

А серця немає.

Й не було його ніколи,

Тільки шматок м’яса.

Нащо ж хороше і пишно

Ти так розцвілася?..

Ведучий. Шевченко пережив своє останнє сватання так само бурхливо, як і роман з Усковою. Не пощастило йому одружитися, сльозами-водою розлилося  «святеє диво»… Ликера Полусмакова пізніше вийшла заміж за перукаря Яковлева, прогнала чоловіка, тримала якийсь час сама його заклад, а на старість оселилася в Каневі, часто ходила на могилу Шевченка і померла 1917 року.

Тарас Шевченко. Минули літа молодії,

Холодним вітром од надії

Уже повіяло. Зима!

Сиди один в холодній хаті,

Нема з ким тихо розмовляти,

Ані порадитись. Нема,

Анікогісінько нема!

Сиди ж один, поки надія

Одурить дурня, осміє…

Морозом очі окує,

А думи гордії розвіє,

Як ту сніжину по степу!

Сиди ж один собі в кутку.

Читець. Далека і гірка була Тарасова любов,

Одвічні протилежності в житті,

Кружила заметіль навколо даль,

Заплуталось кохання в крижаній імлі,

Але веред снігів, снігів, снігів

Ішла у мрії ти, зоря весни.